Щойно на вулиці Великій Китаївській сталася кричуща за своєю цинічністю до здорового глузду подія.
Неспішно чимчикуємо з дружиною з цілодобового магазину. Метрів за 100 позаду чую якесь волання та крики.
Стишую хід, завертаю велике напівколо, щоб роздивитися та починаю періодично обертатися. Бачу чоловічу постать, що маха однією рукою, а іншою тримає слухавку, в яку щось верещить.
Я розумію, що то не бійка, а просто чоловік свариться з другом/дружиною/партнером чи щось таке.
До нас долітають уривки фраз:
“…следователю!!!! … управления!!!..” – його голос луною відбивається від усіх будинків навколо. “ваша сраная украинская полиция… убийство…”
Оооо, думаю, мабуть щойно у чоловіка когось вбили і він в істериці намагається пояснити поліції, що тре шукати злодія.
“….да!!! жалобу!!! записали первую жалобу? пишите вторую!!!”
Я вже зовсім зупинився. І тут чоловік реально заволав у слухавку:
“ПИШИТЕ – ПОЧЕМУ НЕ ЗАВЕДЕНО УГОЛОВНОЕ ДЕЛО В СВЯЗИ С УБИЙСТВОМ ГРАЖДАНИНА УКРАИНЫ ЗАХАРЧЕНКА АЛЕКСАНДРА ВЛАДИМИРОВИЧА???!!!”
Ми реально заклякли, а потім… а потім я трохи не впісявся від сміху, коли уявив вираз обличчя нещасного чергового, що мав сприймати від громадянина цю маячню.
І знову на серці стало тепло-тепло. Завтра на роботу, а в мене свято на душі Але ж, Господі, ці люди ходять серед нас.
Антон Сененко
