Скільки ти коштуєш? Просто дивовижна притча, яка навчить знати собі ціну і бути більш впевненим у собі
– Я прийшов до тебе, бо відчуваю себе таким жалюгідним і нікчемним, що мені не хочеться жити. Всі навколо твердять, що я невдаха, тюхтій і ідіот. Прошу тебе, Майстер, допоможи мені!
Майстер, мигцем глянувши на юнака, квапливо відповів:
– Вибач, але я зараз дуже зайнятий і ніяк не можу тобі допомогти. Мені потрібно терміново владнати одну дуже важливу справу, – і, трохи подумавши, додав: – Але якщо ти погодишся допомогти мені в моїй справі, то я із задоволенням допоможу тобі в твоїй.
– З … з задоволенням, Майстер, – пробурмотів той, з гіркотою відзначивши, що його в черговий раз відсувають на другий план.
– Добре, – сказав Майстер і зняв зі свого лівого мізинця невелике кільце з гарним каменем.
Візьми коня і скачи на ринкову площу! Мені потрібно терміново продати це кільце, щоб віддати борг. Постарайся взяти за нього побільше і ні в якому разі не погоджуйся на ціну нижче золотої монети! Скачи ж і повертайся якомога швидше!
Юнак взяв кільце і поскакав. Приїхавши на ринкову площу, він став пропонувати кільце торговцям, і ті спочатку з цікавістю розглядали його товар.
Але варто було їм почути про золоту монету, як вони тут же втрачали до кільця будь-який інтерес. Одні відкрито сміялися йому в обличчя, інші просто відверталися, і лише один літній торговець люб’язно пояснив йому, що золота монета – це занадто висока ціна за таке кільце і що за нього можуть дати хіба що мідну монету, ну в крайньому випадку срібну.
Почувши слова старого, чоловік дуже засмутився, адже він пам’ятав наказ Майстра ні в якому разі не опускати ціну нижче золотої монети. Обійшовши весь ринок і запропонувавши кільце добрій сотні людей, юнак знову осідлав коня і повернувся назад. Сильно пригнічений невдачею, він прийшов до Майстра.
– Майстер, я не зміг виконати твого доручення, – з сумом сказав він. – У кращому випадку я міг би виручити за кільце пару срібних монет, але ж ти не велів погоджуватися менше, ніж на золоту! А стільки це кільце не вартує.
Ти тільки що сказав дуже важливі слова, синку! – відгукнувся Майстер. – Перш, ніж намагатися продати кільце, непогано було б встановити його справжню цінність! Ну а хто може зробити це краще, ніж ювелір?
Скачи-но до ювеліра та запитай у нього, скільки він запропонує нам за кільце. Тільки що б він тобі не відповів, що не продавай кільце, а повертайся до мене. Юнак знову скочив на коня і відправився до ювеліра.
Ювелір довго розглядав кільце через лупу, потім зважив його на маленьких вагах і, нарешті, звернувся до юнака:
– Передай Майстру, що зараз я не можу дати йому більше п’ятдесяти восьми золотих монет. Але якщо він дасть мені час, я куплю кільце за сімдесят, враховуючи терміновість угоди.
– Сімдесят монет ?! – юнак радісно засміявся, подякував ювеліру і щодуху помчав назад.
– Сідай сюди, – сказав Майстер, вислухавши жваву розповідь молодої людини.
І знай, сину, що ти і є це саме кільце. Дороге й неповторне! І оцінити тебе може тільки справжній експерт. Так навіщо ж ти ходиш по базару, очікуючи, що це зробить перший зустрічний?
