Свято Маланки – готуйте Щедру вечерю, зустрічайте ще один Новий рік і ночуйте тільки вдома
Напередодні Нового Року (за старим стилем) – Щедрий Вечір. За християнським календарем – це день преподобної Меланії. У народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки (Маланки).
На Щедрий Вечір, тобто в ніч під старий Новий рік, майже по всій Україні традиційно ходили гурти ряджених – молодіжні ватаги, які щедрували й водили “Маланку” – своєрідний маскарад, що не має нічого спільного з християнськими віруваннями, хоча й носить ім’я преподобної Меланії
До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий.
В Україні переддень Нового року й називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, – щедрувальниками, а віншувальні пісні – щедрівками.
Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини.
Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі).
Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році.
13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії – знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка – найдавніше українське свято, яке має глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.
Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят — від Святвечора до Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.
Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене м’ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. Щодо специфіки страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: над Дніпром печуть пироги з м’ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів – вареники – “пироги”.
Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли “забрати достаток із господарства, де брали позичку”. Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.
Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: “Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом”.
