Трагедія 22-річного "Техніка": що робити, якщо у зниклого безвісти немає жодного родича для ДНК-тесту
В Україні третій рік триває велика війна, і за офіційною статистикою кількість зниклих безвісти вже перевищила 80 тисяч осіб. Кожного дня ця цифра зростає. Ідентифікація тих, кого повертають під час репатріації тіл, стає дедалі складнішим завданням для експертів. Іноді ДНК-профілю недостатньо, а іноді його просто немає з чим порівняти.
Кореспондентка Мар’яна Бухан дослідила, як працює механізм пошуку та чому звичайне татуювання може стати останнім шансом повернути героя додому.
Історія «Техніка»: сирота, якого шукали всім світом
На алею героїв у Києві 21-річна Анастасія Войтенко приходить майже щодня. Тут, серед прапорів, що майорять на вітрі, фотографія Івана Шевченка. Для друзів він був «Шевою», для побратимів із Третьої штурмової — «Техніком».«Він був як той старший брат, якого мені дуже сильно не вистачало. Я одна в сім’ї, а він завжди мене захищав від всіх, оберігав від світу. Це була найдобріша людина в світі, він завжди був щирий, прямий, як є. Ніколи не брехав, казав завжди все, що він думає», — згадує Анастасія.
Доля Івана була трагічною з самого народження: мати залишила його немовлям у візочку в лісі посеред зими. Потім був дитячий будинок, опікунка, з якою не склалися стосунки.
«Вона постійно його виганяла з дому, не давала їсти, якщо він щось не робив, що вона хоче», — розповідає дівчина. Справжньою родиною для нього стали друзі.
Коли Іван загинув під Авдіївкою, постало питання ідентифікації. У сироти немає батьків, чиє ДНК можна було б взяти для порівняння. Настя власноруч збирала все, що могло допомогти: «Побратими привезли його речі, я знайшла в шапці його волосся, воно в нього було дуже таке довге, кудряве, і зубну щітку».Лабораторії МВС: ДНК дістають навіть із попелу
У спеціальних лабораторіях МВС робота не зупиняється ні на хвилину. Тут досліджують особисті речі (бритви, окуляри, телефони) та рештки, які іноді здаються безнадійними. Професор Ігор Костіков, який змінив університетську кафедру на лабораторію, показує обвуглені кістки.
«Ці кісткові рештки в дуже поганому стані, і ймовірність, що встановиться ДНК-профіль — дуже низький. Ми вилучаємо ДНК з будь-яких кісток, які не горіли, а от якщо кістка вигоріла — це складний випадок. Але ми сподіваємось. Ось це надколінник! Це дуже хороший матеріал, зазвичай він дає результати», — пояснює експерт.
Щомісяця в Україні проводять близько 2-2,5 тисяч експертиз лише по репатрійованих тілах. За словами заступника директора експертного центру МВС Руслана Аббасова, процес був би значно швидшим, якби всі військові здавали ДНК прижиттєво.
«Якщо ми говоримо про зразок військовослужбовця, відібраний заздалегідь, і зразок невпізнаного тіла — це два зразки. Якщо родичів — то мінімум три. Це було би на третину дешевше для держави і вдвічі швидше в часі», — каже Аббасов.
