“Війна перестала бути жахливою картиною, де відірвані кінцівки і ріки крові” – легендарний доброволець “Санта”
В одному з дописів у соціальній мережі ви писали, що найважчим моментом на війні став дзвінок дружини загиблого добровольця. Чому так?
Дмитро Сумський (загинув 30 березня 2017 року від розриву міномета.) був на 1000% моєю людиною: відданою, хороброю. І така втрата ранить серце. Коли я набрав її, вона дуже зраділа: “О, Санта, Санта”. А перед тим я кілька хвилин ходив вулицею з телефоном у руці і збирався з думками.
Кожному бійцю, який приходить в підрозділ – пояснюю. Мені не потрібно від вас документів. Тільки напишіть прізвище, ім’я, число та рік народження. Номер телефону людини, якій я можу зателефонувати, коли з вами щось трапиться. Якщо це когось не влаштовує, то може бути вільний.
Ми добровольці – знаємо, куди йдемо. Нас не вноситимуть у офіційні зведення, не даруватимуть високі урядові нагороди. Максимум – це пишний похорон від друзів, не більше. Тому загибель дуже важко переживати. А якщо це твій друг, тоді вдвічі страшніше.
“Санта” зі своєю брутальною бородою і не простим характером викликає настороженість у людей, які його перший раз бачать. Як вас сприймають інші?
Моя суворість – це все показуха для людей. Захисна реакція на те, що відбувається навколо. Мене важко вивести із себе. Я не раз давав людям у підрозділі другий і третій шанс бути поряд та продовжувати війну. Хоча – “косячили” відповідно. До нас приходять різні люди за характером і причинами. Один прийшов воювати, другий втік з дому від проблем, третьому я потрібен, як соціальний ріст. Тобто, місяць чи два “перекантувались”, потім їдуть додому і кажуть: “Я був у Санти”. А до мене звертаються і запитують, де їхня довідка. Вони хочуть статус УБД отримати.
Я не раз давав людям у підрозділі другий і третій шанс
Хоча є дуже багато людей, які розуміють, чому ми на війні і для чого тут перебуваємо. У нас у підрозділі братерство, демократія. Найголовніше, що ми робимо свою роботу. Тільки в підрозділі “Санти” людина може бути повним гі..ом за характером, проте вона чітко виконує свою роботу. І заслуговує на повагу.
Ви зараз говорите про риси окремих бійців. Як змінилися добровольці з 2014 року загалом?
Не знаю, важко сказати. Змінилася риторика, світосприйняття. Нас стало набагато менше. Не раз чуєш від тих добровольців, які закінчили воювати 2015 року, такі слова: “Я пішов звідти, бо війна тепер не та, не так стріляють”.
Таке сприйняття людей мені не зрозуміле. Вчора вбили одного нашого воїна, позавчора – трьох, п’ятьох поранено. Хто сказав, що війна закінчилася? Немає грандіозних військових компаній, які були раніше. Проте щоденна робота триває. Наприклад, візьмемо “Да Вінчі” (Дмитро Коцюбайло, командир 1-ї штурмової роти ДУК “Правий сектор”.). Незалежно від того є бої чи немає, він виконує роботу, яка так чи інакше впливає на боротьбу.
Знаходження добровольців на передовій – це надія суспільству на те, що не все втрачено. Люди вірять добровольцям і допомагають їм. Такі добровольці, як “Тенгіз” – комбат ДУК ПС – є лакмусовим подразником для бійців ЗСУ. Генератором ідей та дій. Адже система діє і думає стандартно. Добровольці – мастаки, які здатні оживити її.
Дуже багато зроблено, на жаль, для того, щоб добровольців розділити. У 2014 році були десятки тисяч людей, які хотіли брати в руки автомат і йти бити московську наволоч. Більшість з них розчарувалися і ми не маємо права їх критикувати. Якщо почнеться великий наступ, вони повернуться. Проте тим, хто залишився і не здався зараз, – великий респект.
На якому рівні відбувається спілкування і співпраця з командуванням ЗСУ?
На всіх. Це вже не 2014 рік, коли можна було самим проводити різні операції. Тепер все обговорюємо, кожен крок. Наприклад, я перебуваю в Авдіївці більше трьох років. І на моїй пам’яті сюди заходить дев’ята військова бригада. У цьому місті я знаю кожну стежину, собаку, дерево. Звісно, що їм потрібні люди, котрі даватимуть якісь орієнтири.
Наприклад, зайшла 72-а бригада і зразу ж до нас прийшли її представники та попросили про допомогу. Є такі, що не хочуть з нами співпрацювати. Але проходить час, їм нормально росіяни вгатять. І вони перестають бути такими крутими.
Є негласний закон, за яким комбригів будуть притягувати до кримінальної відповідальності, якщо в них на позиціях будуть виявлені добровольці. Що думаєте з цього приводу?
Це проблема цілого суспільства, що воно не хоче бачити цю категорію людей, якою являються добровольці. Ми працюємо і воюємо до першого вбитого на позиціях. Як тільки це виявляють, зразу же величезний скандал на рівні президента, ОБСЄ і ООН. Нас виводять, з погонів офіцерів, які прийняли нас – летять зірочки. Навіщо? У вас величезний недокомплект в армії, не вистачає вмотивованих бійців. То ж дайте нам нормально воювати, ми ж нічого не вимагаємо, тільки можливості робити добрі справи.
Дайте нам нормально воювати
Коли є якісь загиблі серед нас, я списую купу паперів, називаю бійців волонтерами. На мене потім ллють зраду. Мовляв, як ти міг покинути бійця і сказати, що він загинув, як волонтер. А що мені робити? Нам же потрібно тут залишатись на позиціях. Якщо я не піду на поступки ЗСУ, то нас всіх виженуть. Кому від цього буде легше? А свого воїна ми похоронимо з почестями і не забудемо його.
А ЗСУ тепер і колись, що не так на вашу думку?
Я знаю серед “збройників” мега крутих хлопців, які крутіші за добровольців. Проте є інша частина медалі. Коли читав, як в інтернеті пишуть: “Наші сонечки, наші хлопчики”. Хотілося б, щоб ті люди приїхали на війну і побачили брудних “аватарів”, обкрадені будинки. Але потім зрозумів, що це проблема, яка є, була і буде.
Зараз є багато заробітчан, вони не хочуть і не вміють воювати. Тут можна реально заробити грошей на війні, ще й повернутися до дому героєм. А що він отримає вдома?
Я не суджу про всіх людей. Були моменти, коли комбати віддавав мені на перевиховання своїх бійців. Вони переставали пити, хотіли воювати. Це вказує на те, що система: “пох..зму” і “аватарства” – добиває їх. Дай людині волю і можливість робити вибір – отримаємо правильний результат.
Яка специфіка роботи у вашому підрозділі?
Ми працюємо по різних напрямках: розвідка, снайперська діяльність, артилерія. Ця універсальність полягає в тому, що не ми такі хороші, а життя навчило пристосовуватись до всього.
Тому в нас є люди, які можуть наводити і коректувати артилерію. Ми працюємо з точністю до кількох метрів. Один полковник сидів біля мене і говорив: “Ти білці в око стріляєш із міномета 120 калібру, так ніхто не робить. У нас може бути погрішність – 40 метрів. А в тебе все чітко”!
До нас приїжджають інструктори, ми вдосконалюємося, вивчаємо нові програми. Час не стоїть на місці. Запорука точної роботи – це справна зброя. Буває, що приїжджаю в якийсь із підрозділів, щоб відпрацювати на їхніх трубах (мінометах. – Gazeta.ua). Ми спочатку все розбираємо, до гвинтика. А вони дивляться на нас, як на ідіотів. Вони звикли лупити в будь якому напрямку, без коректури, головне вистрілити. Для нас на першому місці – точність і якість. Пише - amazing-ukraine.com
