Вся мережа засіяна постами, як в Україні важко жити. Причім серед волаючих є ті, які зовсім не бідують..
Намагаючись проаналізувати звідки така масовість цього процесу прийшов до цілком несподіваної думки – внаслідок зростання економіки,
для простої людини, заробити стало простіше, але це ж втрата комфортного середовища для
більшості незадоволених! Нема на кого списати свою вину в бідності! Треба щось міняти!
Дитина, мама, брат, сестра кажуть : «а чого ти бідуєш?, піди підсобником до Тараса, він же 600 грн в
день платить». «Не піду, я що буду на кума працювати? Поїду краще за кордон, але поки паспорта
нема піду субсидію оформляти ( або в фб замітку напишу, раптом родичі прочитають і повірять,
може мене пошкодують).
А ще в багатьох цей процес пошуку винного – це звичайний стан душі, пов’язаний чи то з генами,
чи то з вихованням. Так от, в даний час цей процес для певних людей УСКЛАДНЮЄТЬСЯ! От їх і рве
на частини, і насправді, волаючи про відсутність можливостей вони глибоко в душі хочуть, щоб
цих можливостей не з’явилось, тому що зміниться їхній зубожілий світ,- пише Prefiks Blog
