Все буде Україна

Вона піднімалася, проходила уздовж вікна і кілька секунд дивилася вдалину. Потім знімала нічну сорочку і оголена йшла до ванної кімнати. Раніше, ще на початку шлюбу, він захоплювався її тілом, її свободою, що межує з розпустою. І хоча досі її тіло було в прекрасній формі, його оголений вигляд викликав у ньому злість. Одного разу він навіть хотів штовхнути її, щоб прискорити процес «пробудження», але зібрав у кулак усю свою силу і тільки грубо сказав:
– Поквапся, вже набридло!
Вона не поспішала жити, вона знала про його роман на стороні, знала навіть ту дівчину, з якою її чоловік зустрічався вже близько трьох років. Але час затягнув рани самолюбства і залишив тільки сумний шлейф непотрібності. Вона вибачала чоловікові агресію, неуважність, прагнення заново пережити молодість. Але й не дозволяла заважати їй жити спокійно, розуміючи кожну хвилину. Так вона вирішила жити з тих пір, як дізналася, що хвора. Хвороба з’їдає її місяць за місяцем і скоро переможе.
Перше бажання гострої потреби — розповісти про хворобу. Всім! Щоб зменшити всю нещадність правди, розділивши її на шматочки роздати рідним. Найважчу першу добу вона пережила наодинці з усвідомленням швидкої смерті, а на другу – прийняла тверде рішення мовчати про вс. Її життя спливало, і з кожним днем у неї народжувалася мудрість людини, яка вміє споглядати. Вона знаходила усамітнення в маленькій сільській бібліотеці, шлях до якої займав півтори години. І кожен день вона забиралася у вузький коридор між стелажами, підписаними старим бібліотекарем «Таємниці життя і смерті» і знаходила книгу, в якій, здавалося, знайдуться всі відповіді.
Він прийшов у будинок коханки. Тут все було яскравим, теплим, рідним. Вони зустрічалися вже три роки, і весь цей час він любив її ненормальною любов’ю. Він ревнував, принижував, принижувався і, здавалося, не міг дихати без її молодого тіла. Сьогодні він прийшов сюди, і тверде рішення народилося в ньому: розлучитися. Навіщо мучити всіх трьох, він не любить дружину, більш того – ненавидить. А тут він заживе по-новому, щасливо. Він спробував згадати почуття, які колись відчував до дружини, але не зміг. Йому раптом здалося, що вона так сильно дратувала його з самого першого дня їх знайомства. Він витягнув з портмоне фото дружини і, на знак своєї рішучості розлучитися, порвав його на дрібні шматочки.
Вони домовилися зустрітися в ресторані. Там, де шість місяців тому відзначали п’ятнадцятиріччя шлюбу. Вона приїхала першою. Він перед зустріччю заїхав додому, де довго шукав у шафі папери, необхідні для подачі заяви на розлучення. В кілька нервовому настрої він вивертав нутрощі ящиків і розкидав їх по підлозі. В одному з них лежала запечатана тека темно-синього колору. Раніше він її не бачив. Він присів навпочіпки на підлозі і одним рухом зірвав клейку стрічку. Він очікував побачити там що завгодно, навіть фотокомпромат. Але замість цього виявив численні аналізи і печатки медустанов, виписки, довідки. На всіх аркушах значилися прізвище та ініціали дружини. Здогад пронизав його, як удар струму, і холодна цівка пробігла по спині. Хвора!
Він заліз в Інтернет, ввів в пошуковику назву діагнозу, і на екрані висвітилася жахлива фраза: «Від 6 до 18 місяців». Він глянув на дати: з моменту обстеження пройшло півроку. Що було далі, він пам’ятав погано. Єдина фраза крутилася у голові: «6-18 місяців».
Вона чекала його сорок хвилин. Телефон не відповідав, вона розплатилася за рахунком і вийшла на вулицю. Стояла чудова осіння погода, сонце не пекло, але зігрівало душу. «Як прекрасне життя, як добре на землі, поруч з сонцем, лісом». У перший раз за весь час, що вона знає про хворобу, її заповнило почуття жалю до себе. Їй вистачило сил зберігати таємницю, страшну таємницю про свою хворобу від чоловіка, батьків, подруг. Вона намагалася полегшити їм існування, нехай навіть ціною власного зруйнованого життя. Тим більше від цього життя скоро залишиться тільки спогад. Вона йшла по вулиці і бачила, як радіють очі людей, тому, що все попереду, буде зима, а за нею неодмінно весна! Їй не дано більше випробувати подібне почуття. Образа розросталася в ній і вирвалася назовні потоком нескінченних сліз…
Він метався по кімнаті. Вперше в житті він гостро, майже фізично відчув швидкоплинність життя. Він згадував дружину молодою, в той час, коли вони тільки познайомилися і були сповнені надій. І він любив її тоді. Йому раптом здалося, що цих двадцяти років як не бувало. І все попереду: щастя, молодість, життя… В ці останні дні він оточив її турботою, був з нею 24 години на добу і переживав небувале щастя. Він боявся, що вона піде, він готовий був віддати своє життя, аби зберегти її. І якщо б хтось нагадав йому про те, що місяць тому він ненавидів свою дружину і мріяв розлучитися, він би сказав:
«Це був не я».
Він бачив, як їй важко прощатися з життям, як вона плаче по ночах, думаючи, що він спить. Він розумів, немає страшнішого покарання, ніж знати термін своєї смерті. Він бачив, як вона боролася за життя, чіпляючись за наймізернішу надію.

Вона померла через два місяці. Він завалив квітами дорогу від будинку до кладовища. Він плакав, як дитина, коли опускали труну, він став старшим на тисячу років… Вдома, під її подушкою, він знайшов записку, бажання, яке вона писала під Новий рік: «Бути щасливою з Ним до кінця своїх днів». Кажуть, що всі бажання, загадані під Новий рік, виконуються. Мабуть, це правда, тому що в цей же рік він написав: «Стати вільним». Кожен отримав те, про що, здавалося, мріяв. Він засміявся гучним, істеричним сміхом і розірвав листочок з бажанням на дрібні шматочки…