“Відро борщу і 200 вареників на обід, без цукерок і освіти”: як живе родина, у якої 18 дітей
43-річна багатодітна мама Світлана Ковалевич з задоволенням розповідає про своїх дітей.
“Наймолодша в нашій родині — Настенька, вона нещодавно народилася. За два роки до неї з’явилася Неля, Жені вже три роки, Аліні сім років, Юлі — дев’ять, Віті — 10, Вадиму — 11, Олі — 12, Галині — 14, Ірині — 16, Валентині — 17, Олегові — 18, Людмилі -19, Тетяні — 20, Руслану — 22, Наталі — 23, Леоніду — 25 і Ігорю — 26 років”, – розповідає Світлана.
Багатодітна мама каже, що вони звикли до того, що їх багато й іншого життя просто не уявляють. “Якщо народжуються діти, значить, так завгодно Богу. Головне, щоб здоров’я було, щоб їх годувати і одягати, адже ми ні в кого допомоги не просимо – розраховуємо тільки на себе. Працюємо, заробляємо”, – додала Світлана Ковалевич. Влітку вся сім’я збирає різні лісові ягоди і здає їх оптовикам. Так вони заробляють на необхідні речі.
Прогодуватися допомагають і 50 соток землі – сім’я Ковалевич засаджує їх городиною, пшеницею. Крім того, у них велике господарство – кінь, дві корови, свині, кури, качки. Глава сімейства мріє про трактор, який коштує дві тисячі доларів. Але він не по кишені сім’ї, яка витрачає в день на харчування 500-600 гривень.
“Наприклад, на обід варимо відерну каструлю борщу, ліпимо двісті вареників. Пельмені ліпити не любимо, тому що їх потрібно в три рази більше. Хліб — близько десяти півторакілограмових буханців — печемо тричі на тиждень. Дочки щодня обов’язково печуть пироги, здобні булки, печиво. А ось цукерки ми купуємо нечасто”, – нарікає Світлана Ковалевич.
У дітей сім’ї Ковалевич немає брендового дорогого одягу, вони по кілька років носять самі шкільні рюкзаки, куртки та пальто передаються від старших до молодших. Батьки привчають носити речі акуратно. Найскладніша ситуація – з взуттям. Його змінюють найчастіше.
“Нещодавно всі їздили на ринок — до речі, хороший привід, щоб зібратися разом. Витратили на обновки більше 20 тисяч гривень. Взули й одягли всіх, кому знадобилися обновки. Зазвичай такі поїздки носять сезонний характер — то до зими одягаємося, то до літа. Восени школярам, як зазвичай, закуповуємо зошити та ручки. Зошитів беремо на півтори-дві тисячі гривень, а ручки, олівці, фломастери — цілими пачками. Ручки-то найбільше ламаються, губляться, забуваються, до кінця навчального року їх не вистачає”, – розповіла Світлана.
Петро Іванович і Світлана Степанівна Ковалевич – теж з багатодітних сімей. У родині Петра Івановича було 15 дітей, а у Світлани Іванівни – 8. Зараз пара зізнається, що й не думали, що у них буде так багато дітей. Живе багатодітна сім’я у великому 6-кімнатному будинку, якій побудували самі. Світлана розповідає, що четверо старших дітей живуть вже окремо в сусідніх селах і планують будувати свої будинки, так як теж обзавелися сім’ями і дітьми.
“Ми з чоловіком вже одинадцять разів бабуся з дідусем! Причому останній онук народився практично одночасно з нашою молодшою донькою”, – говорить Світлана. Одна з прикростей багатодітної мами – це те, що у дітей немає вищої освіти. “Адже на навчання потрібні великі гроші. На щастя, Леонід зумів вивчитися в райцентрі на слюсаря-механіка, і ми цим дуже пишаємося. Може бути, дочки і сини зможуть дати гідну освіту нашим онукам”, – продовжує багатодітна мама.
На дні народження і Різдво в родині не прийнято дарувати подарунки, вітають один одного словами. “Зате у нас набагато веселіше! Коли учні приходять зі школи, а старші — з роботи, в будинку піднімається такий шум і гам! В туалет і до рукомийника черги. Пральна машина у нас працює, як звичайний чоловік в зміну — вранці її включаю і вимикаю пізно ввечері. Спить машинка разом з нами, тільки вночі”, – розповідає Світлана.
Петро Іванович Ковалевич зізнається, що не уявляє собі іншого життя або іншої дружини. “Якби повернути все назад, знову б одружився на Світлані. Може бути, трошки щось підправив, але в цілому залишив би все як є”, – говорить глава сім’ї. Сільський голова села Глинне, Юрій Карповець вважає, що село вирішує демографічне питання по всій країні, так як в ньому налічується 600 багатодітних сімей, в яких троє дітей і більше.
“За статистикою, українська сім’я виховує в середньому одного, від сили двох дітлахів. А у нас мінімум п’ять, максимум вісімнадцять. Тобто народжуваність втричі вище, ніж по Україні, і, може бути, найвища в Європі. Селу близько 300 років, і весь цей час спостерігався великий приріст населення. Що дивно, молодь практично не покидає рідні краї. Не виключаю, що на високу народжуваність впливають релігійні погляди, коли жінки принципово не йдуть на пeрeривaння вагiтності. Так і стало вже доброю традицією — заводити багато дітей”, – розповідає Карповець.
