– Мамо, та ви що? Як ми будемо жити? Повернення додому обернулось жaхом. З життя заробітчанки
Читаймо. Жила собі в Україні звичайна родина. Дбали про майбутнє дітей. Аби отримати квартиру, чоловік з жінкою фіктивно розривають шлюб (це частенько практикувалося у радянські часи). Спливають роки. Розвалюється «нерушимий” Радянський Союз. Сімейний добробут падає різко вниз. Робота ніби є, а грошей зовсім немає. Як жити далі? Сімейна рада вирішує, що мама їде на деякий час до Італії, аби допомогти родині. «Деякий час” розтягується на роки.
Пройшовши гіркі навіть жорстoкі випробування, жінка ретельно передає гроші дітям та чоловікові та очікує повернення. Серце підказує їй частину грошей вислати вірній подрузіі. Так минуло три важкі роки у чужині. Повернення додому було для неї неземним щастям. Зустріч з дітьми, з чоловіком!… Святкова вечеря. Всі сідають до столу. – Діти, – мовила схвильовано жінка, – я вам хочу щось сказати. В Італію я більше не поїду! Не маю більше сили сидіти в наймах!… – Мамо, та ви що? Як ми будемо жити? Чоловік, почувши цю розмову, одягнув капелюх на голову : – Бувайте здорові, я йду в свою квартиру.
Передати стан цієї уже немолодої жінки неможливо. Усе для неї стало чорним фільмом жaху. Залишилась подруга, єдиний промінчик у цій страшній темряві. Не дивлячись на пізню годину, не своїми ногами прийшла до подруги. Подруга була справжньою: – Люба моя, усі твої гроші збережені. Жінка купила хату. Зараз живе сама, заробляє для себе. А родина сама пробує дати собі раду. – Моя помилка у житті, говорить жінка, – дуже велика.
Я не навчила своїх дітей любити Бога і бачити в людях образ Господа. Жінки, розмовляйте зі своїми дітьми про Бога, а не лише про гроші і достаток. Спитайте їх, коли вони були останній раз на сповіді. Коли допомогли хворому чи немічному. Які молитви вони моляться і за кого. Навчіть дітей любити по-божому, бо я не навчила.
Ганна Геник
