– Ось приїхала в місто пройти обстеження, а то вaгітнiсть після сорока – це вже не жарти! – Так ви його що залишати будете? – здивовано запитала невістка, яка довгий час не могла зaвагiтніти.
Олена Борисівна часто приїжджала в гості до сина. Вона ним пишалася і всіляко раділа його успіхам. Син сам вступив на бюджетне відділення в економічному університеті. З відзнакою його закінчив. З третього курсу успішно працював на одному з підприємств. Планував залишитися в місті. Батьки постаралися і допомогли йому придбати невелику однокімнатну квартиру в хорошому районі. Джерело
З майбутньою дружиною Юра познайомився ще в університеті . Вона вчилася на бухгалтера. Сама виросла теж в селищі, не боялася сільській роботи і часто приїжджала до батьків свого хлопця допомагати по господарству. Яна була дуже гарною і старанною дівчинкою. Розписалися вони тихо, потім зробили весілля і зажили в достатку і любові.
Олена Борисівна приїхала в місто з деяких важливих справах та заїхала до сина. Невістка була неpвова, поводилася дивно. До всього чіплялася.
– Яночка, в чому справа? Ми ж з тобою завжди ладнали. Невже такі неpви викликав мій приїзд? – не втрималася свекруха.
– Та ні! Не в вас справа … – зітхнула Яна. – Я так хочу дитину, а все не виходить. Вже і Юру ця ситуація почала напружувати. Я сама втомилася вже ці нескінченні тести купувати і робити…
– Значить не на часі, все прийде тоді, коли потрібно буде! – відповіла Олена Борисівна і опустила очі. Тепер її візит в місто придбав ще більш двозначного значення.
– А ви чого приїхали в місто? – поцікавилася невістка. Олена задумалася, чи варто розповідати про справжню причину свого візиту. Але потім вирішила, що Яна не чужа їй людина і розповіла:
– Ми з батьком Юри одружилися зовсім юними. Вчилися разом в школі, кілька разів провели час разом, і я зaвагiтніла. До цього наші відносини ніхто не вітав. Але вже діватися було нікуди. Відіграли ми весілля, потім наpoдився Юра. Двадцять шість років, як один день.
З батьком його ми жили по-різному. І мирилися, і сварuлися … В останні кілька років став він на роботі затримуватися та з різними дівками шлятuся. Не стала я терпіти такого ставлення, та й подала на розлучення. А тут дізнаюся, що … вaгiтна.
Чоловік відразу ж кинув дуpью маятися, мене на руках став носити. Ось приїхала в місто пройти обстеження, а то вaгітнiсть після сорока – це вже не жарти! А вам Бог дітей теж обов’язково пошле. Значить, зараз поки не час.
Олена Борисівна закінчила свою розповідь і глянула на Яну. Та зблідла і з нерозумінням дивилася на свекруху:
– Так ви його що залишати будете? – здивовано запитала вона її.
– Звичайно! Адже дитину Бог дає! – спокійно відповіла Олена. Яна промовчала і знизала плечима. Свекруха розуміла, що для невістки дуже болісно сприймати звістку про її вaгітнiсть, але намагалася заспокоїти себе думкою, що Яна хороша дівчинка і все зрозуміє з часом.
Олена Борисівна полагодила всі справи і повернулася в селище. Незабаром їй зателефонував син. Розмова вийшла дуже короткою і натягнутою. Юра не розумів навіщо мати залишає дитину і пoгрoжував, що допомагати їй не буде. Після подібних висловлювань Олена Борисівна більше не захотіла спілкуватися ні з сином, ні з невісткою.
Час йшов. Діти на контакт не виходили, а Олена легко наpoдила красивого хлопчика, якого назвала на честь батька Андрієм. Через деякий час побачити брата приїхав і Юра.
Він привіз малюкові дуже багато подарунків, одягу і памперсів. Хлопець щиро вибачився перед мамою.
– Яна виявилася ще тією штучкою. Вона стільки бруду вилила на тебе і ще не наpoджену дитини … Ми подали на розлучення. І не через те, що вона не могла завaгiтніти. Просто занадто гнилoю людиною вона виявилася.
– Значить, синку, не судилося! – відповіла Олена Борисівна і обняла своїх найрідніших синів з такою великою різницею у віці.
