Все буде Україна

Почуття провини – за неправильну поведінку, мало приділеного часу, невисловлені емоції. Як наслідок людина довго не може змиритися із втратою після смерті одного із батьків, їй важко пережити важкість втрати, вона несе на собі тягар провини протягом усього наступного життя.

Дотримуйтесь нехитромудрих способів, щоб розірвати це зловіще коло. Звісно, це не панацея, але дієвий спосіб зробити ваше співжиття з батьками не каторгою, а радістю від спільно проведеного часу.

1. Чекати гіршого і приємно здивуватися

Ви не чекаєте позитиву від майбутнього спілкування із літніми батьками? І не чекайте, але якщо вечір все-таки виявиться приємним – тим краще. Крім того, можна отримати задоволення і від себе, від своєї поведінки. Наприклад, ви знаєте, що має відбутися обтяжлива розмова, до якої батьки повертаються не вперше.

Подивіться, адже скільки б разів не обговорювалася ця тема, далі за слова справа все одно не піде, який сенс злитися і дратуватися? Налаштуйтеся на стриманість і, перетерпівши початок неприємної бесіди, підбадьорюйте і хваліть себе подумки за терпіння і самовладання. Спокійно вислуховуючи точку зору батьків, подумайте про те, яким ви станете через чверть століття.

2. Проявляти ініціативу

У дитинстві мама і тато сприймаються як супер-герої, які все знають, усе можуть. Ми приходили до них не стільки з радощами, скільки з проблемами, шукаючи поради. Але з часом цей ореол згасає і настає час узяти на себе роль лідера не лише в кар’єрі, але і в побудові внутрішньосімейних стосунків. Створіть свої правила і ритуали любові в спілкуванні з батьками і дотримуйтеся їх.

Пам’ятайте, батьки не посвячували нас у свої робочі проблеми, коли ми були маленькими – прийшов час і нам фільтрувати інформацію, позбавляючи їх від своїх бід, які вони все одно не в змозі вирішити. Наше благополуччя – мірило їх спроможності в житті, їх упевненість в собі.

3. Приймати такими, якими вони є, а не перевиховувати

Кому в дитинстві мама не розповідала про сусідського хлопчика, який добре їсть і слухається батьків або однокласницю, що радує відмінними оцінками? Коли батьки старіють і починають потребувати допомоги, з’являється бажання піти тим же шляхом і привести в приклад стареньку сусідку, що багато прогулюється і правильно харчується. Але це марно, їх не виправити, а критика “в очі” викличе у відповідь хвилю негативу і відторгнення.

Як варіант (якщо фізичні можливості батьків дозволяють) – піти на хитрість, наприклад, подарувати цуценя, якого доведеться регулярно вигулювати, з формулюванням “онука частіше заходитиме у гості, щоб погратися із собачкою”.

4. Тримати руку на пульсі

Неодмінний атрибут старіння – хвороби. Навіть, якщо ви не возите особисто батьків до лікарів, потрібно відстежувати динаміку їх захворювань і розуміти, що вони є, які можуть бути наслідки і, як варіант, уявляти себе на їх місці. Наприклад, якщо тато втрачає зір, спробуйте один день провести із зав’язаними очима, щоб зрозуміти, що він відчуває.

Чи добре вам буде, якщо ви нічого не будете чути? А якщо ноги пересувати так важко, ніби на кожній висить по гирі? З віком люди втрачають фізичні можливості, це невідворотний процес, але можна навчитися приймати цей факт і мислити “а як би їм було комфортніше”.

5. Не конфліктуйте

Літні люди дуже часто бувають агресивними навіть без видимих причин, причому зміна настрою з “чудового” на “роздратований” відбувається вмить. Це – наслідок незадоволення собою, нездатності упоратися з наростаючою втомою тіла і розуму. Не варто піддаватися на провокації, дасте відповідь на агресію – і пропадете. Брудом бруд не відмиєш. Посміхайтеся, ігноруйте випади літнього родича і при щонайменшій нагоді змінюйте вектор, тему розмови. Відволічіть його – і він забуде про те, що тільки-но злився.

6. Не жалісливість, а співчуття

Між цими двома почуттями – величезна прірва. Жалісливість робить людину слабкою, жалюгідною, співчуття може бути творчим, навіть цинічним, але здатним надати сил і впевненості в собі. Співчувати – дуже важливо, це дружнє плече, на яке можна опертися в скрутну хвилину. Жаліти – означає брати на себе вирішення проблем, позбавляючи людину останніх залишків самоповаги.

7. Не треба сперечатися і доводити правоту або провину

Типова ситуація: бабуся-пенсіонерка скаржиться, що дорослі діти навантажують її якимись обов’язками, наприклад, вигулювати собаку і вона втомлюється. А ви пам’ятаєте, як складалася ситуація і душа рветься сказати, але ти ж сама запропонувала, тому що ми допізна на роботі! Сперечатися тут марно, тому що у неї своя версія подій.

Більше того, звільнення від “почесного обов’язку” стане приводом для нової хвилі невдоволення – не довіряють! Вічне невдоволення – спосіб притягнути до себе увагу. Людям похилого віку бракує відчуття власної потрібності, адже вони вже не можуть досягти в житті вагомих результати самостійно. Це нова особливість характеру, обумовлена віковими змінами.

Ви ж розумієте, що бабуся не зможе пішки піднятися на десятий поверх? Ось і таку нову рису прийміть як належне та навчіться переробляти негативну енергію, що віддається старими, і повертати позитивну. Більше говорить слів любові та вдячності.

8. Більше вражень

Маленьких дітей захоплює все навкруги, з віком це, на жаль, проходить, емоції і почуття втрачають гостроту. Дуже багато проблем старих людей – від нудьги. Бабусі на лавочці перемивають кісточки сусідам саме через нестачу інших тем, яскравих вражень, але це ще не біда – куди гірше, якщо спілкування обмежується екраном телевізора. Літніх людей просто необхідно чимось зайняти.

Шахраї, що продають людям похилого віку копійчані товари за нечувані суми, шукають не просто самотніх, але соціально обмежених людей похилого віку і найкращий спосіб боротьби з цим явищем – не залізні двері і кодові замки, а цікава справа. Занять може бути багато: розвивати компанію, шити костюми, співати пісні, а чи і грати у відеоігри та запрошувати дітей прийти не лише в гості, а встановити нову гру.

Якщо ваша мама натхненно переказує вам чергову серію серіалу або довго і нудно розповідає, що і де у неї болить, вислухайте терпляче. Це її щоденна справа. На жаль, інформаційний простір годує нас не лише позитивними емоціями. Звичайно ми, як дбайливі діти, намагаємося обмежити батьків від негативу, але це не завжди вдається. Що так само необхідно приймати як незмінне, оскільки це – життя.

9. Не звинувачувати і себе у тому числі

Коли ми думаємо про спілкування з близькими людьми, відчуття провини виникає дуже часто. Нам здається, що за щоденними справами ми дуже мало часу приділяємо дітям, чоловікові і, звичайно ж, батькам. І в останньому випадку ситуація посилюється розумінням, що час перебування у цьому світі літніх родичів невблаганно закінчується, що вони підуть, а ми залишимося, так і не встигнувши, не сказавши, не додавши чогось важливого.

Але тут потрібно знати наступне: люди на межі життя і смерті все більше занурюються в себе, намагаються привести в порядок думки про минуле, часто просто, випадаючи з сьогодення. Це – особливості мислення, особливості пам’яті. Події недавніх днів розвіюються, немов туман, залишаючи основне – маму і тата. У наших силах дати їм якомога більше, але це не означає, що потрібно власне життя підмінити життям батьків. Це до доброго не приведе, навпаки, породить розумне невдоволення – чому улюблене дитя так і не побудувало кар’єру, не створило сім’ю? І пояснення, що ви хотіли бути поруч, не матимуть ніякої ваги.

10. Пробачити

Мабуть, найголовніше – навчитися пробачати. Залишати образи у вчорашньому дні та починати кожну нову зустріч так, немов ніяких образ і не було, тому що є важливіші речі, ніж намагатися змусити батьків зрозуміти вашу життєву позицію. Крім того, якщо ви не пробачите батьків сьогодні – завтра їх, можливо, вже не буде.

Пробачати нелегко, для цього потрібні сили. Існує багато практик для збереження здатності співчувати – не варто ними нехтувати. Хоча найдієвіше, напевно, зуміти розсмішити. Спільний сміх змиває негатив і дозволяє переступити неприємну тему та жити далі.

Джерело:ТУТКА