12 липня свято Брикса або День жіночих забаганок: дивовижна традиція, яку захоче выдзначити кожна жінка
12 липня весь православний світ відзначає велике свято – день пам’яті первоверховних апостолів Петра і Павла. Позаду русальний тиждень, купальські гуляння, закінчився Петрів піст, скоро почнеться сінокіс і важка пора збору врожаю. Вважалося, що в ніч перед святом Петра і Павла київські відьми злітаються на третій, останній за літо, шaбaш на Лису гору, щоб гарненько повеселитися.
Але і простим киянкам не доводилося нудьгувати в цей день. Дуже цікаво, що в українок було своє жіноче свято, покруче 8 березня – таке, що всі чоловіки повинні були виконувати будь-який жіночий каприз! 12 липня просіть у свого чоловіка все, що побажаєте, хоч черевички самої імператриці!
Остання згадка про унікальний народне свято Брикса було зафіксовано в 1880 році журналістом С. Яроном, а оприлюднено київським істориком Анатолієм Макаровим. Він писав що в цей день жінкам можна було все, вони повинні були «відвести душу на своїх чоловіках і перебіситися».
Життя української жінки за старих часів було не дуже легким, вона працювала не покладаючи рук і ростила дітей. До того ж чоловік, який вирішив злегка «виховати» свою дружину cп’янy, чи навіть гарненько провчити її за провину, зовсім нормально сприймався суспільством. Досить згадати народну приказку: «Б’є, значить любить». Але один день в році, 12 липня, на Брикса, дружина могла повною мірою відігратися.
На Петрівки кожен чоловік повинен був виконувати всі капризи своєї прекрасної половини. Наприклад, вона могла запрягти його у віз і кататися на ньому, поганяючи благовірного лозиною. Тому чоловіки, які не дуже добре ставилися до своїх дружин на Петра і Павла, намагалися піти подалі від будинку, або сховатися. Щоб провчити своїх недбайливих, жінки спеціально об’єднувалися в компанії.
«Процесія складалася в тому, що молодиця сиділа в санках, які тягнув її чоловік, ведений довгою гілкою ліщини. Відправлялися зазвичай до кабачки, але молодиця вимагала горілку до себе і наказувала розпити її в тому місці, де вона забажає», – цитує Анатолій Макаров в «Малій енциклопедії київської старовини» слова оглядача С. Ярона.
Ймовірно саме від цієї традиції і пішов вислів «бабське літо до Петрівок». Адже після цього свята позаду залишалися всі гуляння і починалося лихоліття збору врожаю, коли вже було не до веселощів. На жаль, збереглося мало інформації про цей унікальний український жіночий день. Як багата наша земля на свої незвичайні ритуали і традиції, важливо зуміти їх зберегти і передати з покоління в покоління.
Гарного вам свята і виконання всіх жіночих забаганок!
