«Фy, що ти за кислятину наварила, їсти ж немoжливо»: Oй як вaжко мені живеться з нeю в одній хаті. Чoловік мовчить, ні слова не скаже. А вcе почалося з того, що купили ми хату на два входи
Загалом, вона з чоловіком, живуть уже, більше десяти років, на кшталт, як окремо, але в одному будинку з батьками. У них троє дітей і з чоловіком ладиться. І радості і проблеми чесно ділять навпіл, намагаються один одного підтримати. Але ось з батьками.
Ніяк не хочуть зрозуміти батьки, що у неї своя власна сім’я, і вона має право на те, щоб чинити так, як вважає за потрібне і корисним для сім’ї.
– Як, ну от як, пояснити батькам, що безцеремонно поводитися так, як вони це роблять, – журиться Ніна і, розповідає історії.
Зварила вона обід, і пішла розвішувати прання на задньому дворі, повертається, а її мама стоїть біля плити і пробує її борщ. Побачила її краєм ока, та й сплюнула в відро, зі словами: «Фу, що ти за кислятину наварила, їсти ж неможливо», – а потім ще хвилин десять розповідала, яка вона «криворука».
– А я її, взагалі, запрошувала, їсти його? – запитує в благородному гніві Ніна.
– А діти дивляться на бабусю, а потім мене втішають, – продовжує вона. – Я і сама знаю, що готую я смачно, моїх за вуха не відтягнути, але от коли мама рідна так з тобою не зрозуміло за що і чому.
В хату зайде, в шафах ревізію влаштує, де, що лежить, та що я купила, та чому їй не показала, або не порадилася. Завжди знайде привід, будь-який малозначний факт може роздути в скандал.
То квіти не там посадила, то парканчик не так поставили, то чому ремонт без їх згоди стали робити, хоча половина то наша, ми власники.
Мало того, вона ще по сусідах ходить і розповідає, яка я нікудишня. Хто краще нас знає, той мимо вух пропускає, а хто ні, той далі несе, свої язuки чеше.
Ось так зіпсує настрій з ранку, цілий день ходиш і думаєш, за що вона так зі мною, журиться Ніна.
З такою матір’ю і недоброзичливців не треба.
Ми вже думаємо, чи не переїхати куди, тільки, тут, все вже налагоджено.
