Все буде Україна

З дороги вискакує Опель Астра і хвацько паркується за моєю машиною. У декількох сантиметрах від бампера. Відчиняються двері, виходить водій явно задоволений своїм маневром (егегей, я прям майстер парковки, дивись як я з першого разу так близько від машини припаркувався) і натикається на мене. –

Слухай, друже, мені потрібна твоя порада – звертаюся я до МСУ з паркування

– Ааа, так, що таке? – від несподіванки збивається суперводій.

– Якщо я фаркоп ззаду поставлю, як ти думаєш, допоможе?

– Чи допоможе чого?

– Чи допоможе тому щоб так позаду мене не паркувалися? У мене машина майже п’ять з половиною метрів в довжину, нахрена здавалося б такий сарай підтискати, мені ж важко буде випарковаться. А так я фаркопом зможу просто відсувати “подпірателей” не піклуючись про те що можу пошкодити свій задній бампер, і можливо вони подивившись на фаркоп і усвідомлюючи наслідки не будуть так паркуватися? –

Мені від’їхати трохи назад?

– Бінго БЛД. Від’їжджає!

Паркуюся біля “Великої Кишені” на Анни Ахматової. Там парковка машин на тротуарі зроблена. Паркуюся спокійно, пропускаючи пішоходів. І ось вже запаркувати, чую як в стороні якийсь мужик віку 45-50 років проходячи поруч говорить своїй дружині що то типу:

– З**бали ці автомобілісти, паркуються як мудаки.

Я прям пріо**рел, я тут гемороївся щоб чітко по розмітці стати, а тут ….

– Чуєш, х*лі ти там п**дишь? – ввічливо звертаюся я до чоловіка, який явно не розраховував що я його почую.

Чоловік не відповів, але явно почув так як видно було що крок прискорив, рассінхронізіровавшісь з дружиною по ходу.

– У*бік – кинув я йому в спину і вимкнув запалювання. Жінка йшла за парою ведучи за руку маленьку дівчинку злякано метнулася, коли я глянув на неї, вона все чула. Напевно коли відійде в сторону, скаже своєї дочки: – Не треба так говорити як дядько, дядько поганий.

Та ладно поганий. Дядько ваще х**вий. І власне ніколи цього не заперечував. Я не люблю людей, ніколи власне не любив. Я відданий якийсь своїй невеликій сім’ї, людям які волею долі увійшли в моє життя і я став їм відданий, і навіть більш ніж толерантним. На інших в загальному то накласти.

І ось в чому сенс роздуми. Люди з активною життєвою позицією яких я знаю, і ті хто пішли в волонтери – вони в основному соціопати. Вони не люблять людей. Вони не люблять суспільство.

Якщо пройтися чисто по волонтерам – там взагалі соціопат на соціопат. Бірюков, Доник … Вони ж не люблять людей. Дуже сильно. Касьянов той же, це ж взагалі не людина, це гомункул відтворений з непозбувной бентегі замішаної на сльозах розчарування за допомогою заклинання “ви всі г*вно”.

Список можна продовжувати власне.

Так ось, чому люди не люблять суспільство з приходом війни пішли в волонтери? У активісти? Здавалося б це ті люди які перші повинні були сказати – А сношаться воно все конем! – і забити на те, що відбувається.

Але немає, чого то їх не відпускає, і вони виховавши в собі ще більшу нелюбов до суспільства продовжують працювати для нього. Яка то алогія, пояснення якої не можу знайти.

Serg Marco

Джерело