Людяність завжди буде цінуватися в житті: розповідь про безхатченка Іллю
І сусіди наші хто чим може, йому допомагає, то одягу дадуть, то пакет з їжею винесуть.
А Іллюша половину своєї їжі, м’ясну частину місцевим собакам і кішкам роздає, таким же бездомним як і він.
І ось одного разу два хлопчини років 13-15, з сусідніх дворів, почали ображати нашого Іллюшу.
То просто підбігають до нього, штовхають його ззаду і зі сміхом тікають. Один раз відібрали у нього пакет з їжею і все розкидали по землі і розмазали.
Йдуть ввечері сусіди і бачать, сидить Іллюша на бордюр і плаче, а навколо нього їжа розкидана. Запитали, що сталося, Іллюша розповів, що пацани його якісь вже тиждень дістають.
На наступний день наші чоловіки розійшлися по дворі. Роблять вигляд що зайняті своїми справами. Хто машину лагодить, хто вікно зовні фарбує, а хтось навіть білизну розвішує.
І ось заходять у двір ті самі пацани. Іллюша вдає, що не бачить їх. Вони підходять до нього, починають його смикати, намагаються штовхнути і вирвати у Іллюші з рук піджак, який він розглядав. І так, мабуть, хлопці захоплені своїми діями, що не помічають мужиків, які різко покидали свої справи і потихеньку оточують їх.
Коли хлопці помітили, що вони стоять в колі з сердитих чоловіків, бігти їм було вже пізно.
Бити їх не стали, не вистачало ще руки бруднити до всяких. А ось вибачитися перед Іллюшею змусили, на колінах.
Встали вони на коліна, всі трясуться від страху, заїкаючись просять вибачення у Іллюші.
Після цього відпустили їх, та попередили, що якщо їх або дружків яких-небудь ще раз побачать у нас у дворі поруч з Іллею, то так легко вони не відбудуться.
Більше ми цих пацанів не бачили. А Ілля і донині живе у нас у дворі, але тепер вже не на вулиці, а в коморці, де зберігаються мітли і різний інвентар. Двірником він почав у нас працювати, і кожен ранок починається з човгання мітли і тихого голосу Іллюші, який наспівує собі різні пісеньки.
