«Ми, українці, любимо халяву, визнаємо це і майже ніколи не приховуємо”, – журналіст

22 березня 2019 р. 10:50

Любимо сало, часник і … халяву Ми, українці, дійсно унікальний і щирий народ. І те, що я напишу, не є відкриттям. Але у ці дні, як ніколи, українці показують свою любов до халяви. Це така річ, коли є можливість відхопити щось задарма і мимоволі. Я не кажу про халяву професійну, коли швидше йдеш з роботи або намагаєшся пропустити пару. Ні, я маю на увазі халяву колективну, індивідуальну і ситуативну, пише журналіст Олег Галів.

Приклад 1. Львів. Центр міста або навіть віддалені райони. Аби пройти з точки А у точку Б – обов’язково мусиш пройти коридором політичних обіцянок. Багато тонів, гасел і палаток. І у тих палатках завжди море макулатури. І завжди знайдуться ті люди, які прийдуть узяти сто газет одночасно. Бо на халяву. Вони ніколи не прочитають, що там написано. Вони не побачать нещирі посмішки політиків.

Але ті газети у господарстві знадобляться. Так виглядає халява ситуативна. Не у час виборів ситуативна халява проявляє себе тоді, коли машина з товаром перекидається на дорозі. І той товар розбирають.

Приклад 2. Супермаркет. І одноразові поліетиленові пакетики. Я завжди звертаю увагу на людей, які відриваючи від рулону один пакетик, аби набрати товару, традиційно відривають і другий. І його кладуть до кишені. Бо теж знадобиться у господарстві. Це часто роблять старші люди. Я нікого не засуджую. Ні. Бо одного разу помилково і сам кинув порожній пакетик до кошика. І продавчиня мені його віддала разом з товаром, нічого не сказавши. Це халява індивідуальна.

Приклад 3. Халява колективна – процес важчий і він близький до ліні та байдужості. Це уникання можливості, яка щось може покращити. Наприклад, коли влаштовують толоку, а на неї приходять одиниці. Або є шанс зустрітися з цікавими людьми, а студенти просто забивають. Або коли люди без поважних причин не йдуть на вибори.

Досліджувати підґрунтя любові українців до халяви можна довго. Це як прояв менталітету, що викликаний історичними і соціальними змінами. Так і невисокий рівень життя певних категорій нині. Або загальнолюдська природа – потяг до легкої наживи. Бо халява є і у Європі, і у США. І у Африці.

Беззаперечним є одне: ми любимо халяву, визнаємо це і майже ніколи не приховуємо.
Хоча, з роками усе змінюється. І любов до халяви теж, мабуть, колись перейде. Не у всіх, але у більшості. Головне пам’ятати, що халява ніколи неприпустима у серйозних процесах і базових речах. Бо тоді така халява – вбuвча.

Пише - ukrainians.today