Полтава. Прийшла у «Приватбанк» заплатити комунальні. Вистояла чергу, потрапила до касирки Олександри Борісової..
Прийшла у «Приватбанк» заплатити комунальні (центральне відділення Полтави по вул.Соборності, 70-а). Вистояла чергу, потрапила до касирки, яку звати, як свідчив бейджик українською мовою, Олександра Борісова. Саме через «і». Подаю купу абонкнижок, касирка щось по них уточнює. Російською мовою. Я відповідаю українською.
І тут їй дзвонять по внутрішньому телефону. Вона розмовляє українською. Кладе слухавку і знову звертається до мене російською.
Я прошу розмовляти зі мною українською, бо ми ж не в Тамбові і не в Магадані.
Касирка несподівано вибухає обуренням: «Да какая разница! А если я не понимаю украинского?!»
– Ну ви ж розумієте українську. Я чула, як ви тілько-но говорили по телефону українською.
– А если предположить, что я не понимаю! – продовжує Борісова гнути своє.
Коротка дискусія, під час якої я нагадую касирці про те, що «Приватбанк» – державна установа, що йде війна з Росією, що поза роботою вона може розмовляти хоч китайською, завершується тим, що Борісова каже: «Я отказываюсь вас обслуживать, перейдите в другую кассу», просовує мої абонкнижки у дірку і опускає жалюзі.
Я відмовляюся переходити до іншої каси, бо це треба заново займати чергу, в якій півтора-два десятка чоловік. Та й з якого дива? Я нібито нічого не порушила і не вимагала від Борісової чогось незаконного чи нездійсненного.
Не відходячи від каси, телефоную на «гарячу» лінію «Приватбанка» – 3700. Оператор з Дніпра, де знаходиться головний офіс «Приватбанку», вислухала скаргу. Поки я говорила, черга почала ремствувати, мовляв, затримую. Дві жіночки особливо пінилися: ти бач, знайшлася розумна, не тою мовою з нею розмовляють, та зараз охоронця покличемо, щоб відтягнув. Вони й справді його погукали, але я пояснила йому, що трапився інцидент і я саме розмовляю з Дніпром.
Борісова чула мою розмову, і певно, зрозуміла, що пахне смаленим. Підняла жалюзі, забрала книжки назад: «Ну добре, я вас обслужу…»
Але ті кілька хвилин, доки проводила платежі, корчила гримаси презирства, невдоволення, типу «ну нічого, я тобі відомщу». І коли я вдома стала розбирати квитанці, то виявилося, що на газ платіж вона провела двічі, по воді взагалі суму взяла «зі стелі», а на тепло є квитанція, але зникла абонкнижка… То що, у Полтаві в «Приватбанку» працюють сепаратисти, які ненавидять українців і українську мову?! Але ще більше вразило те, що з усіх, хто стояв у черзі, жоден не заступився за рідну мову (чи вона для них не рідна?)
Через годину зателефонувала працівник центрального офісу банку з Дніпра. Сказала, що вони перевірили скаргу по записах відеокамер і вона підтвердилася. Вибачилася за негідну поведінку Борісової. Повідомила, що внутрішні інструкці банку передбачають: співробітники мають розмовляти з відвідувачами українською, а російською тоді, коли клієнт говорить російською. Шкода, що на перший раз касирка відбулася усним попередженням, а не позбавленням премі…
Страшно інше. Якщо російські війська, не дай Бог, увійшли б у Полтаву, то скільки таких БОРІСОВИХ вийшли б їх зустрічати хлібом-сіллю. Бо їм байдуже, “на каком языке” і “какая Родина”…
Людмила Стельмах (Кучеренко)
