«... і що б не сталось пам'ятайте — Все буде Україна» ©

Все буде Україна

Приїхали в село до свекрухи, а вона лежить, робити нічого не може. Добре, що навідалися, бо друга невістка навіть не поцікавилася за цей час, як там старенька поживає. Довелося мені ставати до плити,

Ми з чоловіком живемо у власній квартирі. Виїхали із села в місто, чому я дуже рада. Ніколи не бачила ні свого майбутнього, ні майбутнього власних дітей там.

Нічого не маю проти сільської місцевості. Там чудово. Але тільки на старість. А поки ми молоді, то треба про розвиток і кар’єрний ріст думати.

Матір мого чоловіка якраз і живе за містом.  А неподалік від неї – її старший син, себто брат мого Валентина.

Ми, до речі, в місто переїхали всього два роки тому. Коли моя матір пішла на вічний спочинок. Поки тільки вживаємося. Заробляємо ще не так багато. Міські розцінки значно більші, аніж сільські. Але, дякувати Богові, ніяких боргів чи кредитів, не маємо. 

Свекруха живе цілком сама. Вона завжди була дуже жвавою жінкою, але здоров’я останнім часом почало її підводити.  Ми часто приїжджали до неї, щоб допомогти хоча б якось. Купували продукти, готували їжу, носили воду, прали одяг.

Це, власне, входило в обов’язок і брата мого чоловіка. Але він цим нехтував. Аргументував усе тим, що в нього троє дітей. Його жінка не працює й навіть не збирається шукати роботу. Сидить вдома з дітьми.

Вони, до слова, обоє не сильно своїм моральним становищем переймають. Можуть тільки жалітися замість того, щоб щось почати робити.

Нещодавно ми купили мамі невеличкий кухонний комбайн на ювілей. А потім виявилося, що Вероніка, друга невістка, забрала його у свекрухи. Мовляв, сім’я у неї велика, їй цього більше треба.

Далі ми дали старенькій телефон, щоб вона могла з нами зідзвонюватися раптом що. Потім той опинився в онуків від старшого сина. Ми запитували навіщо свекруха віддала свій телефон, а та: жаль дитину, Ігор з Веронікою йому такого не куплять.

Через це сім’я Ігоря тепер і вважає, що ми неабиякі мільйонери і будемо спонсорувати не лише свекруху, а й їх.  Ми тільки щось привеземо мамі, як ті вже до неї в гості біжать, щоб обідрати до останньої нитки. 

 

Вероніка у власному домі страшенно економить, тож навіть митися приходить до чоловікової матері, щоб за воду платила бабуся. А хто допомагає старенькій фінансами, як гадаєте? Ми. Отак і виходить, що ми маємо стільки утриманців. 

Тиждень тому ми знову навідалися до матері мого чоловіка. Вона взагалі занепала здоров’ям та духом. Геть нічого сама вже не могла. Я поцікавилася, чи Вероніка до неї заходила. Виявилося, що ні. Відмовка все та ж: діти.  

Але ми ж розуміємо, що просто не було, що забрати з дому свекрухи. То чого марно ходити?

Ми з чоловіком якраз купили мамі пральну машинку., щоб їй легше прати було. Я показала свекрусі, що там і до чого. А декілька днів тому дізналася, що й пралку Вероніка забрала собі. 

Поїхала я до невістки розбиратися. Сказала, що не по-людськи це. Просила віддати все, що вони забрали.

Єдину пральну машинку вони й віддали. Я тоді так розізлилася, що вирішила продати дім свекрухи, а їй купити невеличку квартирку неподалік від нас. Хай тоді спробують дармоїди на поріг ступити. Я їм влаштую!

Розповіла про це всі – рідня погодилася. 

Зараз шукаємо покупців. А Вероніка, як тільки дізналася про це, то одразу кинулася нам помагати перевозити речі, приглядаючи щось корисне для себе. Ну нехай тільки спробує щось собі привласнити знову!

А як з невдячною невісткою вчинили б ви?

Все буде Україна