Сергій Притула: Їдальня єгипетського готелю. Ще не сезон. Перериваю бесіду з дружиною, замовкаю і починаю..
Я перериваю бесіду з дружиною, замовкаю і починаю хаотично згадувати твір, бо ноти ну дууууже знайомі. За мить на моєму обличчі з’являється посмішка. Віолончелістка пальчиками та смичком видобуває з інструменту ноти композиції Олександра Пономарьова “Я люблю тільки тебе”. Ну, там де про “лебідку кохану”. Обводжу поглядом зал. Десь за третиною зайнятих столиків крутять в різні боки головами такі самі, як я, з посмішкою на устах, чоловіки та жінки.
Зустрічаємось поглядами. Киваємо один одному головами. Посміхаємось. Зустрічаюся поглядом з віолончелісткою, посміхаюсь, показую рукою “лайк”. Спасибі дівчино, сеанс ідентифікації закінчено. Де “свої” видно ))).
P.S. День перед тим скрипалька потішила “Спи собі сама” Скрябіна. Ну і піаністка теж наша ))).
