Сорокові фатальні: 5 найважливіших змін в житті після 40 років

06 квітня 2018 р. 17:09

Мої роки-моє багатство.За останні десять років у мене з’явилася звичка відслідковувати свої думки. У світлі того, що наші думки матеріальні, їх відстеження дає розуміння причин і наслідків подій, які відбуваються в нашому житті. Іноді прояснюються найскладніші й заплутані питання.

Ось так колись в дитинстві я подумала, що жити можна буде лише до 30, поки ти молода і красива, поки є до чого прагнути і що пізнавати. А в 30? Здобула освіту в інституті, влаштувалася на роботу службовцем в середньостатистичну установу: тепло, світло, не потрібно напружуватися. Дім-робота-дім-робота. І впевненість в майбутньому. У тому, що так до самої старості дім-робота-дім-робота тобі забезпечені. І якщо пощастить – відпочинок на морі, з дітьми. Однакові квартири з однаковим сервантом і однаковим кришталем в однакових будинках на однакових вулицях. Так було у наших батьків в наше щасливе дитинство. Це як залізниця, а ти – локомотив. Крок вправо чи вліво неможливий за визначенням. Коли тобі двадцять це весело, на куражі. Студентство, бурхливі романи, потім сім`я і діти. А коли соціальні ролі вже виконані? Інститут закінчено. Робота знайдена і успішно освоєні нові навички. Сім`я і діти в наявності. Що ще таке зробити, щоб не почати грузнути в болоті дім-робота? Можна ще одну освіту. Або ще одна дитина.

Або ще одне … тридцятиріччя. Ось і підійшла такими темпами до критичної циферки 30. І загрузла. В нісенітниці. Хоча я як і раніше чула на свою адресу зневажливу «ага, у тебе все добре». Добре. Одноманітна робота. Завдання, безумовно, різні, часом дуже навіть цікаві, але одноманітно до неподобства. Колектив усталений, і навіть нові люди швидко вловлювали основні течії та прекрасно в них вписувалися. Нудно. Родина? Давно все увійшло в колію, з якої вибитися складно, та й не потрібно за великим рахунком. Невеликі зусилля для підтримки тліючого сімейного вогнища – ось і все, що від мене вимагалося. А щось міняти немає ні сил, ні бажання, ні можливості. В житті вже немає нічого цікавого. “Все, пора додому”, – сказала я собі. І тут все тільки почалося. Всесвіту довелося неабияк мене потріпати неприємностями, причому відразу в усіх напрямках. Щоб знову відчула смак до життя. Десятиліття з`ясування відносин, і перш за все ставлення до себе. Знову потрібно було багато чому вчитися. Довірі своїй інтуїції, довірі людям. Пізнання закутків свідомості і пристроїв підсвідомості. Усвідомлення причини. Придбання нових знань і умінь жити і дихати на повні груди, наповнювати силою і енергією не тільки себе, але і близьких людей. Загалом, суцільні пере-: переосмислення, перегляд, пересування, переїзд, переоцінка. І знову відчуття твердого грунту під ногами, повного вдиху, і нового дня. Виявляється, життя після 30 дуже цікаве. А мені мої сорок подобаються! А тепер мені сорок. Ось вона, половина життя. І життя знайшло обриси. Розумієш, що не потрібно витрачати дорогоцінний час на образи і недомовки, помилки і нудьгу. Екватор. І добре. Мені мої сорок подобаються. Так, вже не німфетка, про мені раптом все стало по барабану. І це класно. Щось змінилося всередині, якось відразу і кардинально. Що змінилося?

Все найкраще попереду...
1. Ні тиску соціальних ролей – все, я відстрілялася. Я вже відбулася як фахівець, кохана жінка, дружина, мама. Тепер я більше нікому нічого не винна. Тепер я належу тільки собі. Ну і трохи своїм дітям. І ще трохи мамі. Особливо коли сумно, і складно, і просто скучила.

2. Не соромлюся своїх думок і поглядів. Мені неважливі думки оточуючих про мене про мене. Я себе люблю, а решта як хочуть – нехай люблять чи ні, це їх право. Так, у мене свій погляд на речі і події, на вчинки людей. І якщо він не збігається з поглядами інших – це ж чудово. Але якщо для щастя не вистачає тільки перемивання моїх кісточок – так на здоров`я! Язиком молоти – не мішки перевертати: така зарядка не зашкодить фігурі.

3. Відчуття тіла. У 20 років великий ніс, в 30 – велика “попа”, а в 40 великою може бути тільки дурість 20-30-річних, а біля тіла все в нормі. Тіло дається один раз і на все життя. І ми зобов`язані любити його і берегти, піклуватися про нього, так само, як воно піклуються про нас. Тіло мудре: воно знає, чого хоче і що для нього корисно, воно знає наші проблеми і підказує шляхи їх вирішення. І це не книжкові знання, а практичний досвід, випробуваний на собі. До 40 вже навчилася розуміти своє тіло, слухати його, довіряти йому і бути йому вдячною. Не потрібно сарказму – я не про секс. Хоча про нього теж.
4. Секс. Іноді чула від жінок, та й від чоловіків, вираз «ще кілька років – і нікому не будеш потрібна». Що ж, як-то кажуть, поживемо – побачимо. А поки … «Зупинися, мить! Ти прекрасна! »Ні за чим і ні за ким не біжу, просто насолоджуюся. І все.

5. Очікування. Та нічого я не очікую. Я просто живу. І радію кожному новому дню, кожному дощику і снігу, під сонечком і ромашок в полі. Я можу ходити, співати (хоч і так, щоб ніхто не чув), можу приготувати приголомшливу вечерю, або влаштувати свято в будні. Я бачу і чую світ. Я радію чашці гарячого чаю. І ціную людей. Що попереду? Я впевнена, ще багато всього цікавого. І в 40 я вдячна … собі 20 і 30-річній. Адже я сьогодні – це плоди праці мене колишньої. Я сама ліпила себе. І те, якою я буду в 50, залежить від мене сьогоднішньої. Ви теж так вважаєте?