Все буде Україна

Можливо, саме тому я вирішила поборотися, щоб наступному пацієнту, в кого є шанс вижити, пощастило більше.

Щоб до когось лікар поставився не як до тварини чи гаманця, з якого перед смертю треба витиснути все можливе, а як до людини.

Ми, українці, звикли мовчати, особливо коли це стосується лікарів.

Тому що нам страшно.

Страшно, що потім тебе  не лікуватимуть, страшно, що лікар може спеціально зробити ще гірше.

Саме тому ми ніколи не жаліємося, ми мовчимо, щоб не сказав або не зробив лікар.

Але мені втрачати вже немає чого.

В мене рецидив після 10 років ремісії та метастази кісток та печінки.

 
Як сказала лікарка в Інституті раку, і не просто лікар, а доктор медичних наук Людмила Дмитрівна Яценко – біопсію можна не робити, тут "і так все ясно".

Для розуміння: для хворого на рак біопсія – як базовий аналіз крові – без неї жоден лікар не візьметься лікувати те, чого не знає.

Але не в Інституті раку, де лікування лікарі призначають, навіть не роблячи тобі аналізи, все по-іншому.

Препарати мало того, що мені призначили без аналізів, лікар сказала, що купити треба у неї, вірніше у посередника – такого собі Валентина, який, як я потім зрозуміла, постійно знаходиться у неї перед кабінетом.

На моє питання, чи можу я придбати ліки самостійно, лікарка сказала, що тоді "зі мною працювати не буде", оскільки вона начебто не відповідає за те, що куплені в іншому місці препарати не підробка.

Дізнавшись, що 1 упаковка ліків коштує 28 тисяч гривень, плюс препарати для крапельниці – ще майже 6 тисяч, я наївно запитала у Валентина, чи можу перерахувати гроші на картку, оскільки мати таку суму при собі навряд чи хтось може.

На що отримала відповідь "ні", адже картка його приватна, і "як же ж він потім пояснювати буде такі великі надходження на рахунок".

Зате у тих, в кого не було необхідної суми в гривнях, він приймав будь-яку валюту: і євро, і долари.

Така собі пересувна готівкова аптека-пункт обміну валют прямо під кабінетом лікаря.

Після "закупки" препаратів я вирішила таки поцікавитися у лікаря моїм станом, діагнозом, прогнозами лікування.

Спочатку пані Яценко мене ігнорувала, але коли зрозуміла, що просто так з кабінету я не піду, прямо заявила: "Я відповідати на ваші питання не буду", після чого дістала косметичку та почала фарбуватися.

Ми з сестрою, яка прийшла мене підтримати, стояли перед лікарем, і навіть не знали, що сказати.

Вислів "Я не буду відповідати на ваші питання", здається, найбільш ходова фраза в Інституті раку.

Після того, як я пішла жалітися на таку поведінку лікаря до завідуючої відділенням, почула, що "колектив з Яценко в конфронтації", а на питання, що ж робити мені відповіла: "Я не буду відповідати на ваші питання".

А тепер уявіть собі розпач, коли ти стоїш в головному закладі країни по боротьбі з онкологією, маючи на руках страшний діагноз, а єдині питання, на які взагалі відповідають твої лікарі – де ти повинен і які ліки купити.

Зараз я лікуюся в приватній клініці, слава Богу, син з-за кордону може оплатити моє лікування там.

Перше, що мені зробили там – біопсію перед тим, як призначати лікування.

Паралельно я проконсультувалася ще в кількох клініках.

Мені призначили лікування, от тільки та хіміотерапія, за 28 тисяч гривень від Валентина, мені так і не знадобилася.

А от викинуті через лікарку гроші дуже б допомогли.

Але питання навіть не в них, а в тому, якого рівня не лише професійного, але й морального у нас працюють лікарі в провідних клініках країни.

І не просто клініках, а в клініках, де люди, зазвичай чують свої останні діагнози, і лікарі, з якими вони проводять свої останні дні.

Я не хочу залишати це просто так і мовчати, як десятки тисяч українців, які щодня стикаються із таким свавіллям і бояться.

Мені вже немає чого боятися.

Саме тому я вирішила написати публічно, щоб допомогти іншим пацієнтам не потрапити до тих же монстрів, а не лікарів.

Вибачте, по іншому не можу їх назвати.

Я також підготувала звернення на керівництво Інституту раку та В.О. Міністра охорони здоровя Уляну Супрун.

Хочу вірити, що зробила все, що в моїх силах.

Джерело