Вбивця "кіборгів" спокійно жив у Маріуполі і видавав себе за АТОвця
Але про все докладно.
Знайомтеся, Роман Джумаєв, 27 років. Уродженець Маріуполя Донецької області. Програміст. Працював у Києві, а у 2014-му приїхав до Донецька і вирушив просто до терористів — у їхні лави. Штурмував ДАП і Дебальцеве.
Влітку 2015року через Росію виїхав до Білорусі, де отримав дозвіл на роботу (нібито був менеджером з продажу) і прожив там майже рік. На той час він перебував у розшуку МВС і СБУ. У білоруських правоохоронців претензій до терориста не було. Про Джумаєва в березні 2016- го писав і директор "Миротворця" Роман Зайцев.
У вересні 2016-го Джумаєв переїхав до Росії. Поскаржився журналістам: "Так, довелося переїхати до Москви, оскільки у Білорусі я зустрів дуже негативну реакцію оточення".
У вересні 2017року потрапив до рук українських силовиків у Мар'їнському районі Донецької області при спробі переходу з окупованої території. Джумаєв заявив, що хотів відвідати родичів.
Прес-центр СБУ тоді повідомив, що "житель Маріуполя у червні 2014 року добровільно приєднався до так званої "інтернаціональної бригади "П'ятнашка". Оперативники спецслужби задокументували, що бойовик зокрема брав участь у штурмі Донецького міжнародного аеропорту і у лютому 2015 року — у захопленні Дебальцевого".
Йшлося саме про Джумаєва, хоча силовики згідно з законом і не назвали його призвища.
З січня 2018 року справу розглядає Мар'їнський районний суд Донецької області (м. Курахове), суддя Медведський.
Джумаєва звинувачують у скоєнні кримінального злочину, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України. Йому загрожує від 8 до 15 років позбавлення волі (з конфіскацією або без).
Досі тривають суди. Але злочинець, вбивця, терорист (так, я називатиму речі своїми іменами) був випущений з-за ґрат. І до вчора він не перебував під домашнім арештом. І суд навіть повернув йому паспорт. І... Загалом суд не знайшов підстав вважати його щонайменше небезпечним для оточення.
Можна довго розповідати про дивовижно лояльні судові рішення (і конкретно судді Медведського), але це тема для окремої розмови. А вона ще буде.
Річ у тім, що бойовик, який під час інтерв'ю у Білорусі зізнався, що вбивав наших воїнів, що брав участь у штурмі донецького аеропорту і в боях за Дебальцеве, за деякими даними півроку спокійно жив у Маріуполі.
У місті, яке не здалося навесні 2014-го. Яке було обстріляне з важкого озброєння. Яке всього у 20 кілометрах від реальної війни. Яке розташоване на березі Азовського моря, стоїть і має вистояти за будь-якого повороті подій. Яке наповнене під зав'язку правоохоронцями, силовиками різних служб і відомств.
Цей відморозок СПОКІЙНО ходив по українському місту. Не ховався. Не видаляв фото, що компрометували його, зі своєї сторінки у ВK. Наприклад оце:
І більше того, Роман Джумаєв називався... бійцем АТО. А поруч зі своєю нелегальною торговельною точкою для підстраховки вивісив прапор України.
Цинічно? Образливо? Нахабно? Факт. Ось тільки питання: звідки така впевненість у безкарності?
Затримати бойовика допоміг неймовірний збіг обставин. Нахабство і хамство, а також погрози торговця, який поставив свій трейлер на зеленій зоні маріупольського ринку (при цьому зрізавши ялинки), викликали гнів місцевих жителів. Було багато всього. Почали дізнаватися, хто він. Сказати, що здивувалися — нічого не сказати.
Про те, що сталося під час знесення кіоску-трейлера, про скандал і затримання Джумаєва спочатку написала у Facebook Маша Українська.
Вранці 12 грудня вона додала:
"...цей покидьок затриманий, невідомо на скільки, але дуже сподіваюся, що завдяки фб ми створимо прецедент на всю країну. Бо мені реально страшно, я розумію, що одного ми затримали, а решта, які з ним були, спокійно гуляють містом.
І вчора вночі, коли я приїхала з поліції, близько 1-ї години ночі я себе змушувала вийти з машини і дійти до під'їзду. Мені реально страшно, я звичайна жінка, у мене немає зброї, і я сподівалася, що живу в безпечному місті. Я звикла до сепаратистiв, вони щось там пишуть мені з погрозами час від часу, на це просто не звертаю уваги, а ось жити поруч із бойовиками я не звикну ніколи".
Найближчим часом суд обиратиме запобіжний захід Джумаєву вже за новим "епізодом" (напав на кількох людей напередодні, використовував сльозогінний газ — зокрема проти працівника поліції).
Важко уявити, як учора стримували себе хлопці з "ПС" і армії, якi раніше воювали. ЧОГО їм коштувало не покласти Джумаєва на місці.
Про те, що сталося і взагалі про ситуацію у Маріуполі сьогодні поговорили з Русланом Пустовойтом ("Павуком"). Це розвідник, на рахунку якого 9 взятих у полон бойовиків (8 за один раз!). Опублікую найближчим часом.
А сьогодні надзвичайно важливо привернути увагу до цієї справи і не дати Джумаєву уникнути відповідальності. Не дати його знову випустити на волю.
Інакше буде біда.
Кілька уривків з інтерв'ю Романа Джумаєва кореспонденту Радыё Свабода. Навіны Беларусі (2016 рік). Бойовик без сорому розповідає, що брав участь у боях за Дебальцеве і вбивав наших воїнів у донецькому аеропорту (подається мовою оригіналу):
— Разговаривая с людьми, которые воевали в Донбассе, я обратил внимание на то, что они по-разному относятся к самому факту того, что приходилось убивать людей. Некоторые хвалятся этим. А как ты?
— Ну, я не считаю, что это хорошие поступки.
— А ты знаешь, сколько ты человек убил?
— То, что я знаю, пусть останется при мне… В аэропорту, скажем так, было тяжело. Маленькое замкнутое пространство, и ты все знаешь.
— А что ты ощущал, когда впервые убил человека?
— В первый раз я ничего не ощущал. Это был такой страх, такой адреналин, что не задумывался вообще, там вообще отключен мозг…
---------------------
— Ты принимал участие в штурме донецкого аэропорта. Когда ты туда попал?
— 1 октября нас собрал "Абхаз" (нас было уже около 200 человек) и сказал, что идем на штурм аэропорта. Мы собрались на железнодорожном вокзале (это был пункт отправки) и сразу попали под обстрел. 2 октября мы уже начали базироваться на Стратонавтов.
— Кто брал аэропорт?
— Там стояла бригада "Гиви", бригада "Моторолы" и мы — наши три бригады участвовали в захвате аэропорта. "Гиви" до войны был охранником в магазине. Как по мне — он нормальный командир. А вот "Моторола", этот "метр с кепкой", — у него сильная "звездная болезнь", много людей на убой посылал.
Взяли мы сначала гостиницу, потом здание милиции на территории аэропорта (ну как здание – там не было зданий, там все было разрушено). Потом где-то в середине октября 2014 года взяли старый терминал, и потом уже большую часть времени мы базировались в старом терминале. Большая часть аэропорта была наша. Только в новом терминале была заблокирована небольшая горстка украинских бойцов, может, человек сто ("киборги". — РС)— им выбраться было уже невозможно. Новый терминал штурмовал в основном "Моторола" со своей бригадой "Спарта".
— Как ты оказался на войне?
— Когда начались все эти события, я работал в Киеве. Я видел, как все происходило на Майдане, как жгли "Беркут". Мне это не особо нравилось, потому что мой прадед воевал. Потом я приехал в Мариуполь, и как раз в мае месяце был разгон митингующих. Потом в июне был расстрел ГУВДбатальоном "Азов" — я как раз там был. И вот мы с другом решили поехать воевать, хотели ехать в Луганск. Я получил последнюю зарплату в Киеве, купил экипировку. 4 августа доехали на поезде до Донецка (тогда еще ходили поезда), а вокзал абсолютно пустой. Возле вокзала стояла "Нива" камуфляжного цвета, рядом стоял "ополченец", пил кофе. Мы спросили, как доехать до Луганска. Он сказал, что трасса Донецк – Луганск перекрыта, там украинские войска. Предложил остаться у них. Мы согласились.
— Что было дальше?
— Этот "ополченец" повел нас туда, где они базировались – на улице Стратонавтов в поселке Октябрьский. Это как раз рядом с Донецким аэропортом. Нас отвели на посты, выдали СКС (самозарядный карабин Симонова. — РС) и 10 патронов. А я в армии не служил, оружие никогда в руках не держал. В первую же ночь начался минометный обстрел.
Первые недели я был там, на Стратонавтов. А в сентябре перешел в интернациональную бригаду "Пятнашка", там нас уже действительно начали обучать. Мы познакомились с "Абхазом". Базировались на заводе "Сармат" в Донецке.
— Я все-таки не понимаю. Получается, когда все началось, ты жил и работал в Киеве. То есть это не война к тебе пришла. Ты мог вообще туда не лезть. Зачем?
— Понимаете… Я поехал потому, что у меня прадед воевал, всю Украину прошел и вернулся с оторванной рукой. И георгиевская лента, и всегда мы были за Россию. А теперь… Я принял сторону Донецкой области, потому что я сам из Мариуполя. Я видел, как люди работают, как последнюю копейку экономят. А тут эти скачут: мы хотим в Европу.
