Він працює, Вони – заважають. Як Порошенко планує переобиратися
Обидва пани виглядали досить схвильованими і дещо розтріпаними.
"Ну, послухайте, Ігорю, ну, чому ні? Я просто вийду і прочитаю", – звертався старший із двох до молодшого, яким виявився головний стратег президента Ігор Гринів. Пише - .pravda.com.ua
Останній, на правах сценариста всього форуму, видно, був наділений і певною владою над ходом дійства.
"Дмитре Васильовичу, я вас поважаю, але давайте не будемо вже збивати той графік, що є. Дуже прошу", – виправдовувався Гринів.
"Та чого ж ми будемо збивати? Це ж від щирого серця! Я вийду, прочитаю вірш і навіть нічого не говоритиму", – не вгавав Дмитро Павличко, втискаючи в руку технологу Порошенка аркуш із написаним до з'їзду віршем. От, мовляв, подивіться самі і покажіть, "кому треба".
Гринів аркуш узяв, але слова співавтору Акту проголошення незалежності так і не дали. У вівторок команді Порошенка було не до віршів.
Кілька важких днів до того вони в "гарячому" режимі, що називається, "з коліс", збирали сценарій і писали промови. Вносити в них зміни на самому початку дійства було б уже занадто навіть для них.
Хто з Ним?
Команда Петра Порошенка робила все, щоб організаційно форум Порошенка не нагадував форум Юлії Тимошенко, який вона провела минулого тижня у Києві.
Але вони не скупилися на "привіти" суперниці – як мінімум на двох форумах бачили колишнього генсека НАТО Андерса Фог Расмуссена. Тільки на заході Тимошенко він з'явився на відео, а до Порошенка прийшов своїми ногами. Замість сумнівного запису Пауло Коельйо, тут особисто з'явився провокативний український митець Лесь Подерв'янський.
В адміністрації президента навіть відмовилися від Палацу спорту, надавши перевагу Міжнародному виставковому центру на лівому березі, щоб взагалі відмежуватися від шлейфу головної конкурентки.
Впродовж двох днів в одному з великих залів МВЦ техніки хутко збирали сцену, розставляли екрани, будували конструкції для проекторів та підсвітки.
Порошенко йде на вибори як самовисуванець, тому що соромиться поганої репутації партії імені свого. На цьому парадному заході йому треба було продемонструвати дві важливі речі: що у нього є серйозна команда однодумців, та що його підтримує сучасна еліта.
Через це до МВЦ запросили художника Олександра Ройтбурда, письменника Юрія Винничука, митця Леся Подерв'янського, музиканта Тараса Петриненка, який свого часу співав на інавгурації Віктора Ющенка і у 2009 році агітував за Тимошенко, режисера Ахтема Сеітаблаєва, видавця Івана Малковича та акторку Ірму Вітовську.
Щоб сподобатися молоді, на Банковій пішли ще далі – по лінії Баришівської районної адміністрації на висунення Порошенка запросили віднедавна відому українську реперку Alyona Alyona.
Щоправда, після форуму зірка написала у своєму Facebook, що її запрошували не на політичний захід, а на "участь у конференції, в якій будуть задіяні педагоги, благодійники, активісти та меценати з метою допомогти благодійністю". У відповідь на її закиди в АП запевнили, що співачка мала офіційне запрошення і не могла не знати, куди йде.
У переписці з УП депутат і керівник секретаріату БПП Максим Саврасов категорично переконував: "Альону офіційно запросили, вона офіційно приїхала. Грошей не пропонували, силоміць не примушували, про садочки вона вигадала".
Для демонстрації "єдиної команди" Петра Олексійовича на форум запросили генпрокурора Юрія Луценка, мера Києва Віталія Кличка, який раптово зліг до лікарні в Австрії, а також весь Кабмін, в тому числі членів "Народного фронту", наприклад, голову парламенту, "фронтовика" Андрія Парубія.
Запрошення отримали в тому числі міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, з яким у Порошенка, м'яко кажучи, натягнуті відносини, і лідер "Народного фронту", екс-прем'єр Арсеній Яценюк. Кінець кінцем, двох Арсенів на заході не було.
"Це з'їзд Петра, Арсеній буде на з'їзді своєї партії", – пояснило УП відсутність екс-прем'єра джерело в оточенні Яценюка.
Але "фронтовиків" і так вистачало: підтримати Порошенка прийшли секретар РНБО Олександр Турчинов, міністр інфраструктури Володимир Омелян, віце-прем'єр В'ячеслав Кириленко.
До МВЦ завітали і хороші товариші президента, депутати БПП Ігор Кононенко та Олександр Грановський, які сиділи порізно – Кононенко ближче до сцени, Грановський скромно відсиджувався десь посередині.
Поки свої місця займали інші гості, на кшталт митрополита Епіфанія, Дмитра Яроша, президента Віктора Ющенка, начальника генштабу Віктора Муженка, керівника Держприкордонслужби Петра Цигикала чи голови СБУ Василя Грицака, на сцені з гітарою в руках з'явився Тарас Чубай.
Він без жодного слова затягнув ліричну, але бойову пісню "Буде нам з тобою, що згадати".
Згодом до нього приєдналися колеги по цеху: Фома з гурту "Мандри", Іван Леньо з "Kozak System", Тарас Компаніченко. Вони вчотирьох заспівали "Новий Марш ЗСУ", виконання якого всі слухали стоячи.
Поки артисти виконували марш, на великому екрані показували візуалізовані успіхи каденції Порошенка: децентралізація, безвіз, томос…
Музиканти зійшли зі сцени, на екрані з'явилося коротке відео з двома меседжами: "2019 рік: Порошенко чи Путін?" та "2024 рік – Україна подасть заявку на вступ до ЄС".
Непомітно до трибуни підійшов "винуватець події" – Петро Порошенко.
Президент був одягнутий у строгий темно-синій костюм, доповнений жовто-блакитною краваткою.
Він намагався випромінювати впевненість і професійно посміхався глядачам.
"Не маємо права зупинитись на півдорозі. Місія нашого покоління – довести до успішного завершення побудову міцної української держави", – з акторською жестикуляцією звертався він до присутніх.
Впродовж 40 хвилин Порошенко говорив про невідворотність українського шляху до ЄС, агресію Росії, обіцяв "війну бідності".
"Почуття глибокої відповідальності перед країною, перед сучасниками, перед минулими і прийдешніми поколіннями українців спонукали мене прийняти рішення кандидувати ще раз на посаду президента України", – з легким месіанським фльором завершував Петро Олексійович.
Після нього слово надали голові парламенту Андрію Парубію. Його поява на сцені додала певної інтриги перед з'їздом його "рідної" партії. Присутність Парубія наочно продемонструвала певний світоглядний розкол у лавах НФ щодо того, кого з головних кандидатів підтримувати на майбутніх виборах.
Згодом до трибуни вийшов прем'єр Володимир Гройсман, який хвалився децентралізацією, реформою освіти, медицини, інфраструктури. Як і очікували у команді президента, Гройсман на форумі нарешті всіляко демонстрував підтримку президенту та розповідав про те, яка ж вони єдина команда.
Хоч Віталія Кличка госпіталізували, але від форуму Порошенка втекти йому так і не вдалося. Щоб завчасно не побити глечики з президентом, мер Києва записав відеозвернення просто з лікарні.
Не оминув висунення свого товариша і генпрокурор Юрій Луценко, хоч він як прокурор не має права брати участь у політичній агітації.
"Закон забороняє мені як генеральному прокурору агітувати за кандидатів у президенти, і я цього робити не буду. Чому ж я тут? Щоб запевнити, що Україна, на відміну від північного "Мордору", має право вільних і демократичних виборів", – немов десь на мітингу декламував Луценко.
Окремо Юрій Віталійович говорив про важливість курсу до ЄС і НАТО, наголошував, що Закон – один для всіх і навіть критикував "Новий курс" Тимошенко. Після критики генпрокурор звернувся до людей, які складно живуть, але яких спокушають "спокусники Кремля".
"Шановні, ми знаємо, як вам важко живеться… – емоційно виголошував Луценко, дружина якого прийшла на форум Порошенка з сумкою Valentino вартістю понад 3 тисячі доларів. – І ви можете вірити чи не вірити, але в наступні п'ять років Україна буде членом НАТО і ЄС. І це головне завдання для всіх, хто хоче жити в своїй вільній і багатій країні".
Далі висунення Петра Олексійовича поступово почало нагадувати підзабуті комсомольські зібрання.
Бізнесмени говорили, що з часом Україна зможе запускати ракети, а представниця агробізнесу Ірина Костюшко з Житомирщини розказала, як у сусідньому селі стало краще жити після вступу до ОТГ, і поскаржилася на занепад льонарства.
Напівпартійний сумбур розбавив виступ Леся Подерв'янського.
"Я скажу коротко. Є така північна лисичка з білим пухнастим хвостиком. Вона може з'явитися на наших теренах. Так от, щоб вона не з'явилася (принаймні, щоб в неї було менше шансів), я сьогодні тут. Тому що в мене є дочка Настя і онук Тімур. Я все сказав", – ці слова викликали у Порошенка задоволення, він аплодував і привітно тиснув руку митцю.
Хоч Петро Олексійович не хотів бути схожим на Тимошенко, але його форум закінчився так само, як і її. Фанати чинного президента неочікувано хвилею ринули до нього робити селфі посеред сцени.
Єдина різниця між двома кандидатами – у Юлії Володимирівни немає такої хмари УДОшників, які жорстко захищають свого начальника від прихильників і журналістів.
"Свій шлях" проти "Нового курсу"
Уже майже рік минув із того часу, як у квітні 2018 року на одному з ефірів Петро Порошенко проголосив медійну формулу, яка стала основою його публічного позиціонування як потенційного кандидата.
Звучала вона спершу як "Армія боронить українську землю. Мова боронить українське серце. Церква боронить українську душу", а пізніше скоротилась до трьох слів на бордах і екранах: "Армія. Мова. Віра."
Багато хто вважав саме цю тріаду лозунгом майбутньої кампанії Порошенка, яку президент ніяк не починав, але до якої готувалось усе його оточення.
Однак це було не зовсім так. Впродовж двох останніх років усі розмови УП про переобрання Порошенка з членами його команди зводились до їхніх нарікань, що "виборець не може осягнути всього, що Петро Олексійович зробив".
"У нас проблема не з тим, що ми нічого не зробили, а з тим, що ми ніяк не можемо донести людям дані про свої досягнення. Із цим треба щось робити", – пояснював співрозмовник УП на Банковій навесні минулого року.
Якраз тоді паралельно почались дві кампанії: перша "гучна" з отриманням томосу про автокефалію для Православної церкви України, друга "тиха" – закріплення за Порошенком ролі єдиного оборонця держави.
Якраз для цієї другої кампанії і було сформульоване гасло "Армія", "Мова" і "Віра", яка так несподівано і доречно з'явилась на порядку денному. Це мав бути підсумок, витримка, концентрована суть проекту держави, яку 5 років будував Порошенко: армія (сила), мова (національна складова) і віра (самостійна від Москви церква).
Але це була розмова про минуле. Виходячи 29 січня на сцену свого "форуму", чинний президент, якщо збирався претендувати на цю посаду ще раз, мав запропонувати свою візію майбутнього. І він це зробив.
Загалом суть сорокахвилинного виступу Порошенка можна звести до простої формули:
"Якщо не Порошенко – то Путін. Якщо Порошенко – то НАТО і ЄС".
Перша частина формули – "Путін". Це спроба зібрати усіх головних конкурентів Порошенка під однією вивіскою "реванш, популізм і авторитаризм".
"Тема війни і миру – одна із головних на виборах... Я дуже уважно стежу за різними пропозиціями. Верзуть часом таке, ніби ми тут бавимося в олов'яних солдатиків, а не захищаємо країну... Пропонують записати побажання Путіна у блокнот, а потім цей блокнот винести на референдум. Або пропонують стати перед Путіним на коліна чи в якусь іншу позу".
У цій одній цитаті Порошенка видно всю його майбутню риторику і щодо Володимира Зеленського, якому належить ідея "блокнота", і щодо Бойка-Медведчука, які уже відкрито говорять про "автономію" Донбасу і прямі переговори з Москвою, у категоріях Порошенка – "стаючи на коліна".
Кому з кандидатів чи кандидаток адресована доволі непристойна шпилька про "іншу позу" – питання риторичне.
Головною була теза, яку намагався проартикулювати президент: усі, хто не Порошенко – це "руки Кремля", популісти, приховані диктатори, а отже, реваншисти, реваншисти і ще раз реваншисти.
Альтернативою загрозі "тотального російському реваншу" є повноцінний вступ України до НАТО і ЄС.
Чи варто казати, що, виходячи з логіки президента і його виступу, провести країну до реалізації цієї мети спроможний лише сам Порошенко?
У новітній історії України було кілька кандидатів, які обіцяли остаточну і безповоротну євроатлантичну інтеграцію. Чому ж тоді Порошенко вирішив, що хтось має повірити саме йому?
А тому, що не вірили до цього.
"Багато хто не вірив, що в чотирнадцятому році ми, зненацька заскочені російською агресією, збережемося як незалежна держава…
Багато хто не вірив, що ми здатні вибратися із економічної прірви…
Багато хто не вірив у серйозність наших намірів щодо децентралізації…
Багато хто не вірив, що ми колись зіскочимо з російської газової голки…
Багато хто не вірив, що Угода про асоціацію буде підписана, і що ми виграємо у Росії велику дипломатичну битву за її ратифікацію…
Багато хто не вірив, що буде безвіз…
Нарешті, багато хто до останнього не вірив у томос…", – перераховував Порошенко, не втомлюючись додавати, що тепер все це уже сталося.
Намагаючись спертись на ці досягнення, на вміння подолати зневіру, реалізувати нереальне, добитися того, чого досі ніхто не міг, Порошенко робить наступний крок і пропонує повірити у досяжність ще однієї "нереальної" мети:
"До 2024 року ми подамо заявку на вступ до Євросоюзу, отримаємо і почнемо виконувати План дій щодо членства в НАТО".
Остаточний "західний поворот" Порошенка серед іншого свідчить і про те, що свою виборчу кампанію чинний президент сфокусує на електораті Заходу і Центру країни.
Навіть на п'ятому році війни з Росією продати Сходу і Півдню остаточну інтеграцію в НАТО чи ЄС – завдання доволі проблематичне.
Настільки, що схоже, Петро Порошенко змирився з його нереальністю. Для чого об'єднувати країну спільними гаслами, якщо куди простіше зібрати 12-15% потрібних для другого туру голосів на євроатлантичній риториці?
Всього-на-всього слід донести виборцю, що ти єдиний зможеш, що ти єдиний – не загроза, що Він працює, а Вони – заважають.
Тому жодного "Нового курсу", бо ми уже "йдемо своїм шляхом – геть від Москви!"
