З’явилася довгоочікувана дитина. Щаслива мама, радісний тато під вікнами пологового будинку. Виписка, море квітів…
Мама все розуміє.
Ранок. Вихідний. Мама годує, сповиває, йде гуляти. 3 години не присівши вона ходить з візочком. Вдома. Зараз прилягти б хоч на півгодини. Двері до зали відчинені, постіль не прибрана, тата немає.
Дзвінок: «Ти де?» «Так, розумієш, Васька (Петька, Мишка) попросив звозити у справах (запросив на риболовлю, в баню, і т.д.) я ж не можу відмовити другу.»
Пелюшки, прання, прибирання, готування, прасування. Для мами дні і ночі злилися в одне. Розпатлане волосся, червоні очі. Тато все більше відчуває свободу. Їжа приготовлена, одяг випраний, квартира прибрана, що ще треба?
А друзі – це святе! Друзям потрібно допомагати! “Ти втомилася? Ти ж весь день дома сидиш! Прогулянка, це ж відпочинок! Розвага! Не хочеш?! Втомилася! Симулянтка! »
Мама намагається все встигнути, тато не цінує. Мама вибивається з сил. Тато не помічає. Мама просить винести сміття.
Тато злиться! Мама плаче від образи. Тато грюкає дверима.
Мама радіє першій усмішці. Тато новому анекдоту. Терпіння мами під кінець. Тато повертається в порожню квартиру. Тато щиро не може зрозуміти чому так сталося …
Звичайно, пам’ятник тим чоловікам, які ділять всі турботи нарівні з жінками ставити не потрібно, але в нашій країні це і до цього дня чомусь вважається подвигом з боку чоловіка. У той час як за кордоном – це нормальний порядок речей.
Дітей мало хотіти, мало народити! Їх потрібно ростити!
